18 квітня о 18:30 в Харківській Школі Архітектури відбулась презентація звіту “Відбудова місця, яке можна назвати домом: роль земельної політики у (після)воєнній Україні” в форматі тематичної дискусії із запрошеними експертами. Запис події можна подивитись за посиланням. Кожен із запрошених експертів підготував коментар на один із розділів звіту.
Презентували звіт та модерували подію Олександр Анісімов – дослідник міського планування та врядування, керівник ГО “Нова Житлова Політика”, докторант університету Аалто у сфері просторового планування та Віта Шнайдер, упорядниця та редакторка звіту, дослідниця ГО "Нова житлова політика".
відреагувала на методологію нової комплексної оцінки потреби в житлі AHAT, розробленого для Австралії, котрий тепер використано і в Україні. Галина звернула увагу на те, що Україна досі не має системного механізму оцінки потреби в житлі, і як наслідок цього, уряд не може представити комплексні рішення чи поставити конкретні цілі для вирішення житлового питання. Спираючись на дані Міжнародної організації з міграції, Джулі Лоусон, Райан ван ден Нувелант та Лоуренс Трой з’ясували, що в Україні потребу в житлі мають близько 500.000 домогосподарств.
Галина зауважила, що дані МОМ виключає сімʼї з тимчасово окупованих територій та закордоном, а також тих, хто не є ВПО, але перебувають на прифронтових територіях. Більше того, АНАТ робить оцінку потреби базуючись на відповіді респондентів на запитання “Чи плануєте ви повернутися?”, проте вимушена міграція не є однолінійним рухом із раціональними рішеннями, навпаки - часто переміщені особи та сімʼї приймають рішення аd hoc (залежно від їх конкретної ситуації, а не згідно довгострокового плану). Нарешті, на думку Галини, запропоноване в розділі рішення розвитку соціального орендного житла, яке передбачає платну оренду житла, що забезпечує постійне оборотне фінансування, може також виявитись складним до впровадження в Україні, де 51% переміщених людей мають дохід нижчий 5864 гривень на людину. Таким чином, потрібно не просто створити умови для соціального орендного житла, а й інтегрувати субʼєктну підтримку в соціальну політику держави, аби субсидувати орендну плату для людей з наднизькими доходами. Галина наголосила на потребі створення Державного житлового агентства, яке б займалось і моніторингом і напрацюванням рішень у сфері житлового забезпечення.
оцінив другий розділ, де йдеться про землю – ключовий компонент будь-якого будівництва та міського розвитку, адже створення нового житла нерозривно пов’язане із пошуком вільних земель для забудови. Проте документи просторового планування, які фіксують розвиток і використання територій на десятиліття вперед, пропонують під нову забудову переважно вільні землі. І лише окремі проектні рішення направлені на перепрофілювання промислових територій, які покинуті або неефективно використовуються. Залучення вільних територій під забудову часто (якщо не завжди) спричиняє конфлікти. Особливо гострі такі конфлікти, якщо забудова передбачає трансформацію земель із ландшафтами, які мають виражений природний характер – лісові, лучні, степові. Натомість акцентування уваги на підході містобудівної політики реновації районів – крок до вирішення проблеми збереження вільних земель.
В умовах дефіциту земельних ресурсів для забудови або за умов обмежень на використання вільних земель, доцільно було б переконати посадових осіб, які мають повноваження на прийняття рішень, щодо більшої ефективності саме внутрішнього інноваційного розвитку міст. Хоча це положення також потребує більшого опрацювання у розділі у зв’язку із обґрунтуванням високо природоохоронного і екологічного значення вільних земель. Олександр також пропонує передбачити у документах із просторового планування заходів з подолання або мінімізації наслідків війни, не лише таких очевидних, як замінування і очищення, а й врахування довготривалих наслідків хімічного забруднення, інших змін в екосистемах. Нарешті, важливо адвокатувати чітке позиціонування природоохоронної діяльності аж до створення спеціалізованого Державного агентства, яке б займалось не лише управлінням природоохоронних територій, а й їхнім розширенням, зокрема за рахунок консервації так званих малопродуктивних і деградованих земель.
обговорив питання, підняті в підрозділах про політику землекористування на місцевому рівні та просторові стратегії подолання дефіциту землі і житла. Андрій почав з того, що в Україні житлове будівництво це майже виключно приватний бізнес з огляду на відсутність муніципальних та низькоприбуткових житлових асоціацій чи кооперативів. Продаж землі чи її оренда під забудову значно підвищує її вартість. Таким чином, вплив місцевих громад на процеси урбанізації обмежується затвердженням планувальної документації (зараз, детальні плани території).
Інша проблема полягає в практиці оренди комунальної землі під забудову. Андрій звертає увагу на те, що найчастіше саме девелопер бере в недороговартісну оренду комунальну ділянку, зводить багатоквартирний будинок, а потім розриває договір оренди або просто зникає - таким чином громади втрачають кошти від податків, які повинні були би сплачуватись за орендований будинок на комунальній землі. Водночас, Андрій зауважив, що в Україні існує значний резерв земель навколо великих міст, цільове призначення яких було змінено на “під забудову” ще в 2000-х роках, проте які залишились незабудованими. Так, і в звʼязку із зруйнованими населеними пунктами, потенційно земля під забудову існує, але первинним постає питання працевлаштування того населення, яке могло би потребувати житла на цих територіях. Нарешті, Андрій вважає, що українські підходи до містобудівної документації враховують дуже багато речей і, в разі позитивного руху громад в питанні створення комплексних планів міст, мають потенціал закрити ключові потреби містобудівного планування.
почав з того, що підкреслив важливість регіонального підходу в економічному плануванні відновлення України. У першому підрозділі, Влад Михненко, доктор наук, доцент кафедри сталого міського розвитку Оксфордського університету та науковий співробітник коледжу Святого Петра, Оксфорд, на основі моделі витрати-випуску розробляє економічний прогноз для України і робить висновок, що вражаюча зміна економічної траєкторії (від падіння до росту ВВП, зокрема, за рахунок мультиплікатора будівельної галузі) можлива і проявиться в новій просторовій географії.
Костянтин наголошує, що ця регіональна зміна відбувається вже зараз, коли на одних територіях можна спостерігати бум житлового будівництва, в той час, як на інших будівництво стає неможливим. Таким чином, зʼявляється невідповідність: з одного боку, велика потреба відбудови найбільш постраждалих територій Східної і Південної України, з іншого боку, економічний центр гравітації зміщується на захід, а з ним і ресурси для відбудови. Тому врахування цієї невідповідності і правильне адресування цього дисбалансу має бути ключовим завданням відбудови України. У другому підрозділі, Єгор Власенко – докторант Федеральної політехнічної школи м. Лозанна, аналізує прогалини в національному підході до адміністрування територій. Костянтин звертає увагу на той аргумент Єгора, де він пише про невідповідність устандартненої національної системи стратегічного планування в громадах та реальності планування в громадах, яка зводиться до строкатого набору інфраструктурних проектів. Натомість, як наголошує Костянтин, нам необхідна цілісна реалізація проектів розвитку територій і громад, зокрема, і для виконання цілей інтеграції України в Європейський Союз, де велике значення надається саме виміру територіальних громад (земель, комун, і подібне).
Дякуємо всім експертам і до нових зустрічей
%20(1).png)